11 географія №2 Сільське господарство. Видобування паливних ресурсів

ТЕМА: Виробництво сільськогосподарської продукції у

 світі: природні, соціальні, економічні чинники,   особливості просторової організації.
Видобування й споживання паливних мінеральних ресурсів, глобальні ринки вугілля, нафти й природного газу.

Пригадайте! 1. Що вам відомо про секторальну модель економіки?

2. Які виробництва належать до сільського господарства та які чинники визначають їхню зональну спеціалізацію?

3. Які показники агрокліматичних ресурсів?

4. Які гірські породи використовуються як паливно-енергетичні ресурси?

5. Які чинники визначають розміщення підприємств чорної та кольорової металургії?

Частина 1

Виробництво сільськогосподарської продукції: чинники розвитку.

 Сільське господарство належить до первинного сектору економіки. 

Сільське господарство забезпечує харчову та легку промисловість сировиною для переробки в кінцеву продукцію, готову для споживання. 

На спеціалізацію сільського господарства впливають природні, соціальні та економічні чинники.

Сільське господарство тісно пов'язане з природними чинниками. Передусім воно пристосовується до кліматичних умов, використовує агрокліматичні та різні за якістю ґрунтові ресурси.

• Схарактеризуйте ознаки клімату та особливості ґрунтів природних зон світу. Поясніть, які існують природні переваги та недоліки для розвитку в їхніх межах сільського господарства.

Характер аграрних відносин визначають соціальні та економічні чинники. За формою власності та використання земель розрізняють дрібно- та високотоварний сектори.

1. Дрібнотоварний сектор передбачає виробництво сільськогосподарської продукції для власного споживання селянами-виробниками. Рівень агротехніки низький: переважає малопродуктивна фізична праця. Форми власності у дрібнотоварному секторі бувають різними: наприклад, дрібні селянські господарства (де панує родинна власність на землю); латифундії (великі ділянки землі, що перебувають у власності поміщика, який здає їх в оренду селянам).

2. Високотоварний сектор - це великі, добре організовані господарства, які використовують зрошення земель, мінеральні добрива, сучасну техніку, найману робочу силу. Їхнє виробництво зорієнтоване на продаж одержаної продукції. У високотоварному секторі переважають державна та приватна форми власності на землю. Основними типами господарства є плантації та фермерство.

Сільське господарство складається з двох великих структурних елементів: рослинництва (землеробства) і тваринництва.

ОПРАЦЮЙТЕ СХЕМУ

Мал. Структурні складники сільського господарства

Основним виробництвом більшості країн, що розвиваються, є рослинництво. Лише в деяких державах цього типу переважає тваринництво, що пов'язано з несприятливими природними умовами для розвитку землеробства.

У високорозвинутих країнах переважає тваринництво. Саме воно забезпечує населення основними компонентами білкової їжі - м'ясом і молоком. Там тваринництво високоінтенсивне: використовує передові досягнення науки і техніки. Рослинництво в цих країнах часто розвивається для забезпечення свійських тварин кормами.

До складу рослинництва входять два виробництва: рільництво, садівництво й виноградарство.

У рільництві вирощують різноманітні культурні рослини, що їх за призначенням об'єднують у такі групи: зернові, технічні, бульбоплідні, овоче-баштанні та кормові.

Особливості просторової організації виробництва сільськогосподарської продукції. Оскільки розвиток сільського господарства залежить від агрокліматичних та ґрунтових ресурсів, воно має на рівнинах, як правило, зональну спеціалізацію.

У горах формується особлива спеціалізація аграрного сектору.

Мал. Сільське господарство світу

У холодному агрокліматичному поясі через несприятливі кліматичні умови (сума активних температур - 400-1 000 °С та надмірне зволоження) та малородючі ґрунти (тундрово-глеєві, торфоболотні) або їхню відсутність рослинництво можливе лише в закритому ґрунті. У тваринництві переважає оленярство.

У помірному агрокліматичному поясі землеробство можливе лише теплої пори року. Там найбільше вирощують культурних рослин. У межах цього поясу виокремлюють два підпояси. У помірному холодному підпоясі на малородючих кислих підзолистих і дерново-підзолистих ґрунтах вирощують культури з коротким періодом вегетації. Там сума активних температур коливається в межах 1 000-2 200 °С і характерне надмірне зволоження. Із зернових культур поширені жито, овес, ячмінь, гречка, горох, вика, з технічних - льон-довгунець, хміль. Крім того, вирощують багато картоплі, овочевих і кормових культур. На соковитих кормах розводять молочне та молочно-м'ясне поголів'я корів, свиней. У помірному теплому підпоясі на родючих бурих і сірих лісових ґрунтах і чорноземах склалися найбільш сприятливі умови для землеробства. Там вирощують культури із середньотривалим і тривалим періодом вегетації. Сума активних температур зростає до 2 200-4 000 °С, а зволоження змінюється від достатнього до недостатнього. За таких умов культивують пізні сорти зернових (озиму пшеницю, кукурудзу на зерно, просо). З-поміж технічних культур переважають соняшник, цукровий буряк, соя, арахіс. У південній частині вирощують рис на зрошенні, виноград, кавуни, дині. Там розводять м'ясне поголів'я корів, свиней, овець. У помірному агрокліматичному поясі значними експортерами сільськогосподарської продукції є Китай, США, Канада, Німеччина, Франція, Україна, Польща.

У субтропічному агрокліматичному поясі землеробство також можливе лише теплої пори року. Сума активних температур зростає до 4 000-8000°С, зволоження стає недостатнім. За таких кліматичних умов на родючих коричневих ґрунтах вирощують теплолюбні рослини з тривалим періодом вегетації. Із зернових культур переважають пізні сорти кукурудзи та рис. Із технічних - оливки, бавовник, тютюн, чай. Крім того, вирощують виноград, цитрусові, інжир, мигдаль, овочі. Серед країн значними експортерами субтропічних культур і продуктами їхньої переробки є Китай, США, Аргентина, Мексика, Австралія, Південна Африка, Іспанія, Італія, Греція. Через брак кормів у більшості країн тваринництво розвинуто мало. Воно представлено переважно розведенням овець та кіз. У зоні пампи (степів) в Аргентині та Уругваї розвинуто інтенсивне м'ясне скотарство, а за поголів'ям овець та настригом вовни вони належать до провідних країн світу.

Тропічний агрокліматичний пояс розташований у межах трьох кліматичних поясів: тропічного, субекваторіального та екваторіального, тому для нього характерна найбільша сума активних температур (понад 8 000 °С). Зволоження - від бідного до надмірного. Землеробство можливе протягом усього року. Там збирають 2-3 врожаї на рік. За таких умов на різних за якістю ґрунтах вирощують теплолюбні багато- та однорічні рослини з найтривалішим періодом вегетації. Історично із часів колоніалізму першочергове значення мають технічні культури: цукрова тростина (Індія, Бразилія, Куба), кава (Бразилія, Колумбія), какао (Кот-д'Івуар), джут (Бангладеш, Індія, Пакистан), олійна пальма (країни екваторіальної частини Африки, Океанії). У тропічних пустелях в оазисах вирощують фінікову пальму. Із зернових культур культивують просо (країни Африки) або рис (Індія, Індонезія). У тропічних країнах вирощують різноманітні бульбоплідні культури: батат (Індія, Індонезія), таро (країни Океанії). Тваринництво представлено розведенням овець, верблюдів, домашньої птиці, в деяких країнах - великої рогатої худоби (буйволів, корів).

Особливості сучасного стану сільського господарства світу
У сільськогосподарському виробництві зайнята приблизно половина економічно активного населення світу. Але в країнах, що розвиваються, цей показник становить 2/3 і більше, тоді як у розвинутих країнах - менше 10 %, а у США і деяких країнах Західної Європи - тільки 2-3 %.

Сільське господарство так чи інакше розвивається майже в усіх країнах. Найбільшими виробниками сільськогосподарської продукції є найбільші за розмірами й кількістю споживачів країни, як-от: США, Канада, Бразилія, Китай, Індія. Однак у країнах, що розвиваються, переважає внутрішнє споживання продукції, тоді як економічно розвинуті країни є найбільшими експортерами сільськогосподарських товарів. Водночас економічно розвинуті країни є найбільшими імпортерами сільськогосподарської продукції, оскільки мають надзвичайно місткий споживчий ринок.

Описуючи нинішній стан сільського господарства світу, часто вживають поняття "зелена революція". Чому "зелена"? Тому що зелений колір — це колір сільського господарства. Чому революція? Тому що в сільському господарстві відбуваються широкомасштабні перетворення на основі сучасної агротехніки.

Зараз триває новий етап "зеленої революції", який має назву "біотехнологічна революція". На цьому етапі широко застосовуються біотехнології, комп'ютерні засоби, нові способи захисту рослин, обробітку ґрунтів тощо.
У результаті проведення "зеленої революції" багато країн, що розвиваються, зуміли повністю задовольнити свої потреби в продуктах харчування за рахунок власного виробництва. Дехто вважає, що "демографічний вибух", характерний для цієї групи країн, не в останню чергу зумовлений "зеленою революцією". Спираючись на її досягнення, деякі країни цієї групи спромоглися навіть перетворитися на експортерів сільськогосподарської продукції.


https://www.youtube.com/watch?v=5H8KLeD6w3I&t=1052s
 ПЕРЕГЛЯНЬТЕ ВІДЕО

Користуючись картами атласу та додатковими джерелами заповніть таблицю (письмово)

Сіль-госп продукція	Головні експортери
Пшениця
Рис
Кукурудза
Цукроносні культури
Бавовник
Каучуконоси
Чай
Кава
Тютюн
Соняшник
Соя
Арахіс
Яловичина
Свинина
Вовна
Шовк

Частина 2

Видобування й споживання паливних мінеральних ресурсів. Основними паливними мінеральними ресурсами є нафта, природний газ і кам'яне вугілля, другорядними - буре вугілля, горючі сланці й торф.

Спершу люди використовували як паливо вугілля. Навколо басейнів, де його видобували, склалися старі промислові райони в Європі та Північній Америці. Нафту і природний газ почали використовували значно пізніше. Оскільки переважна більшість нафтогазоносних басейнів розміщена в країнах, що розвиваються, а сировину використовують у розвинутих країнах, нафта й природний газ є важливим товаром на світовому ринку.

Глобальні ринки вугілля. Близько 60 % вугільних ресурсів світу припадає на кам'яне вугілля, решта - менш якісне буре вугілля. Найбагатшими на запаси вугілля регіонами є Азія (54 %) та Північна Америка (28 %). Понад ³/₄ покладів вугілля припадає на 5 країн: США (23,3 %), Індію, Китай, Росію та Південну Африку.

Мал. Паливні мінеральні ресурси світу

Родовища вугілля розробляють майже в 60 країнах світу. Перевезення низькоякісного вугілля є нерентабельним, тому об'єкт торгівлі на світових ринках - лише високоякісне енергетичне та коксівне вугілля. Транспортують вугілля переважно морськими суднами та залізницями.

Найбільше вугілля видобуває Китай (45,7 % від світового видобутку). Понад 90 % видобутку цього виду палива дає перша «десятка» країн.

Головними експортерами кам'яного вугілля на світовий ринок є Австралія, США та Південна Африка, на які припадає майже 70 % світового морського перевезення енергетичних марок вугілля. Пропонують своє вугілля на світових ринках також Росія, Польща, Китай, Канада. Основними його імпортерами є Японія, країни Європи та Латинської Америки.

Мал. Структура світового видобутку вугілля (2016 р.)

В Європі більшість старих кам'яновугільних басейнів виснажено. Через незручні геологічні умови із середини ХХ ст. собівартість видобутку зросла. До Європи почали завозити дешеве американське, австралійське та південноафриканське вугілля. Як наслідок видобуток кам'яного вугілля стрімко скоротився, а більшість шахт було закрито. Ледь не єдиним в Європі виробником кам'яного вугілля та його експортером до сусідніх країн залишається Польща (Верхньосілезький басейн). Однак і вона скоротила видобуток цього енергоносія майже у 1,5 раза.

Глобальні ринки нафти та природного газу. Серед багатьох тисяч нафтогазоносних районів вирізняються близько 50 родовищ-велетнів, у кожному з них запаси нафти оцінюються від 500 млн тонн і вище, а природного газу - понад 1 трлн м³. Нині видобуток нафти ведуть близько 75 країн світу (у т. ч. на шельфі - 45), природного газу - понад 90.

Мал. 111. Структура світового видобутку нафти, за даними ОПЕК (2016 р.)

Головними засобами транспортування нафти є танкери та нафтопроводи. Основними постачальниками нафти на світовий ринок є країни, що розвиваються, а її споживачами - високорозвинуті держави. Через те нафта є важливим товаром на світовому ринку, а також предметом політичного тиску. На топ-10 країн припадає понад ²/₃ її видобутку (мал. 111). З них майже 40% світового видобутку нафти забезпечують Саудівська Аравія, Росія та США. Однак осередком світового нафтовидобутку є Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК). Вона об'єднує 14 країн (2019 р.), які контролюють близько ²/₃ запасів, понад ¹/₃ видобутку та понад половину світового експорту сирої нафти.

Мал. Країни ОПЕК

ОПЕК установлює квоти видобутку нафти, впливаючи таким чином на рівень цін на світових ринках нафти. Окрім країн ОПЕК до найбільших експортерів нафти належать Росія, Мексика, Індонезія, Бруней. Великими імпортерами й споживачами нафти є Японія, країни Європи, США. Експерти, які вивчають ринок нафти, вважають, що залежність основних її споживачів від імпорту зростатиме й надалі.

Родовища природного газу часто розташовані поряд з нафтовими. Безперечними лідерами за його видобутком є США та Росія, які забезпечують понад ²/₃ світового видобутку. Найбільшими експортерами газу є Росія, Канада, Нідерланди, Норвегія, Індонезія.

Подібне до ОПЕК угруповання 12 держав-учасниць - Форум країн-експортерів газу (ФКЕГ) володіє майже ³/₄ світових запасів природного газу й забезпечує понад ²/₅ його видобутку.

Лише 15 % видобутого газу йде на експорт. Основним способом його транспортування в межах материків є газопроводи. Найдовші міждержавні газопроводи перекачують блакитне паливо з Туркменістану до Китаю, з Канади до США, з Нідерландів через Німеччину та Швейцарію до Італії. Через Україну проходять одні з найдовших у світі магістральні газопроводи «Союз» та «Прогрес», що постачають газ із Росії до європейських країн. Прокладено підводні газопроводи. Проте газ важко транспортувати морем на великі відстані. Для цього створений флот спеціальних суден-метановозів, які перевозять природний газ у скрапленому стані. В Алжирі, Лівії, Індонезії, Брунеї, США (на Алясці) побудовано спеціалізовані порти-термінали з великими заводами для скраплення природного газу з метою його подальшого експорту до країн Європи та Японії.

Мал. Структура світового видобутку природного газу, за даними ОПЕК (2016 р.)

Мал. Країни ФКЕГ

Країни Європи мало забезпечені нафтою та природним газом. Найбільшим серед басейнів є Північноморський. Безперечним лідером в Європі за видобутком природних вуглеводнів є Норвегія (без урахування Росії). Окрім того, як природний газ, так і нафту в Північному морі видобуває Велика Британія, природний газ - Нідерланди. Видобуток нафти в Європі контролюють великі компанії: British Petroleum, Mobil, Occidental, Shell/Esso, Philips.

ВІДЕО  https://www.youtube.com/watch?v=7fr76SIlNRs

ЗАВДАННЯ В ЗОШИТІ (письмово)

 1. Розподіліть регіони світу на ті, на території яких ведуть значний видобуток нафти та природного газу, й ті, що відчувають їхній дефіцит.

 2. Дослідіть за картою паливних мінеральних ресурсів світу ) основні вантажопотоки нафти та природного газу.

ВИКОНАЙТЕ ТЕСТ ЗА ПОСИЛАННЯМ.

https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSe0GmjSRq6ksGxKEHZ4qzNc3Chg06dKX2VRlgGpdKxnMOgUuw/viewform?usp=sf_link