Робимо опорний конспект
Питання клітинної загибелі надзвичайно актуальні
і важливі для розуміння багатьох загальнобіологічних проблем – індивідуального
розвитку організмів, морфогенезу, регенерації, утворення пухлин тощо. Кожна особина
має певну тривалість життя, характерну для даного виду, до якого вона належить.
Для клітин також характерна певна тривалість існування, яка залежить від
ступеня диференціації, через який вони пройшли. Спочатку біологи думали, що
клітини безсмертні, оскільки здатні безмежно ділитися, а тому старіння і смерть
– це властивості лише великих об’єднань клітин, що формують організм. Однак
з’ясувалося, що ці фізіологічні прояви живої речовини притаманні й клітинному
рівню організації життя. Деякі клітини
організму здатні ділитися протягом усього життя людини. Це забезпечує
ріст, оновлення клітинного складу й відновлення пошкоджень. Такі клітини
наявні в кістковому мозку, шкірі, кишківнику тощо. Інші
клітини, як-от: нейрони або м’язові клітини серця, — залишаються
диференційованими протягом усього людського життя
і не здійснюють клітинних поділів. Але значна кількість
клітин нашого організму – постійно гине.Це пов’язано з різними
чинниками: накопичення пошкоджень, у результаті інфекцій і стресів, після
закінчення«терміну придатності» або навіть в результаті запрограмованої
клітинної смерті.
1- Поняття про загибель та старіння клітин
Старіння клітини – закономірний не
обернений руйнівний процес вікових змін, що призводить до порушень метаболізму
клітини, її пристосувальних можливостей, підвищує вірогідність її смерті.
Найпоширенішими
видами клітинної загибелі є апоптоз і некроз.
Природна запрограмована смерть клітини називається апоптозом, на відміну від некрозу – пасивної загибелі клітин
внаслідок інтенсивної дії шкідливих факторів навколишнього середовища (травм, нестачі кисню, високої температури тощо). Слід зазначити,
що обидва процеси (апоптоз і некроз) можуть відбуватися незалежно один від
одного, послідовно, і навіть одночасно.
Мал. 1.
Морфологічні зміни клітини під час некрозу (1) та апоптозу (2)
На
клітинному рівні смерть – процес нормальний і необхідний, відсутність якого
порушила б певним чином функції організму. Розглядаючи смерть клітини як
біологічну проблему, що не пов’язана зі смертю цілого організму, можна виділити
дві категорії цього явища: смерть клітин внаслідок старіння, яка впродовж життя
організму врівноважується відповідними новоутвореннями
і заміщеннями молодих клітин; та смерть, яка настає у результаті нормальних
процесів розвитку й диференціації,
наприклад, під час
Отже, апоптоз – це
нормальний генетично запрограмований процес загибелі клітин під час розвитку
організму. Термін походить від грецького слова, що означає «листопад».
Подібно до того, як рослина звільняється від листя з метою оновлення і
збереження цілісного організму, апоптоз має велике значення у видаленні
дефектних чи непотрібних клітин з цією ж метою! Щодня 50-70 млрд. клітин організму гине шляхом апоптозу.
Дослідження
запрограмованої клітинної загибелі (ЗКЗ або PCD, від англ. programmed cell
death) розпочалися з кінця 60-х років ХХ ст. американськими клітинними
біологами Річардом Локшином і Керролом Вільямсом у Гарвардському університеті.
У 1974 р. група дослідників з лабораторії молекулярної біології Кембриджа –
Сідней Бреннер, Джон Салстон і Роберт Хорвіц розпочали вивчення розвитку досить
вдалого об’єкту – Caenorhabditis elegans. Це один з видів нематод,
круглих червів, в організмі якого всього 1090 клітин, причому під час
ембріогенезу шляхом апоптозу гине 131. Як підсумок успішної праці, С. Бреннера,
Дж. Салстона і Р. Хорвіца у 2002 р. було удостоєно Нобелівської премії за
відкриття в галузі генетичної регуляції онтогенезу і дослідження механізмів
запрограмованої клітинної загибелі.
УЗАГАЛЬНЮЄМО
Сучасні відкриття
https://www.youtube.com/watch?v=adE61NEBCTo
УВАГА!!! ПЕРЕВІРОЧНИЙ ТЕСТ ЗА ЦІЄЮ ТЕМОЮ БУДЕ ОПУБЛІКОВАНИЙ ПІСЛЯ НАСТУПНОГО УРОКУ
УВАГА!!! ПЕРЕВІРОЧНИЙ ТЕСТ ЗА ЦІЄЮ ТЕМОЮ БУДЕ ОПУБЛІКОВАНИЙ ПІСЛЯ НАСТУПНОГО УРОКУ
Немає коментарів:
Дописати коментар