Робимо опорний конспект (терміни обов'язково вивчити)
Динаміка чисельності населення світу й України
Населенням називають
сукупність людей, які постійно живуть на певній території.
Воно є об’єктом вивчення багатьох
наук: статистики, соціології, етнографії, географії населення. Питаннями, пов’язаними
з кількістю населення та її змінами (динамікою), займається наука демографія. Кількість
населення залежить від кількох процесів, які і є об’єктами дослідження демографії.
Насамперед демографія вивчає
процеси відтворення населення, тобто зміни поколінь у результаті його природного
руху. Природний рух населення характеризується такими показниками, як народжуваність,
смертність, природний приріст. Ці показники вимірюються у проміле (‰) або в
розрахунку кількості осіб на 1000 жителів (осіб/тис. жителів) за певний період,
зазвичай за рік.
Природний приріст – це різниця показників народжуваності та смертності.
Його розраховують за формулою:
Природний приріст (‰) = Народжуваність (‰) – Смертність (‰).
Природний приріст може бути додатним і від’ємним. Додатні показники
приросту спостерігаються, якщо рівень народжуваності вищий за рівень смертності.
Це норма для більшості країн світу. Утім у низці країн Європи відбувається зворотний
процес. Там смертність вища, ніж народжуваність, і природний приріст є від’ємним.
Це явище має назву депопуляція.
Депопуляція – систематичне зменшення абсолютної чисельності населення
країни або території.
Депопуляція спричинюється до того,
що кожне наступне покоління чисельно менше за попереднє. При цьому відбувається «старіння нації» – зростання частки людей
літнього віку. Це негативно впливає на процеси відтворення, що зрештою призводить
до вимирання нації. Таким чином, природний рух населення впливає на його статево-вікову
структуру, що визначає забезпеченість країни людьми працездатного віку.
Як визначають кількість
населення
Для визначення кількості населення
окремої країни проводять переписи. Сучасна кількість населення
світу та України
Перші спроби оцінити чисельність
населення всього світу були в другій половині ХVІІ ст. Тоді населення Землі ледь
сягало 550 млн осіб. А зараз у світі живе понад 7,4 млрд осіб (2016).
Населення розміщено вкрай нерівномірно.
60,5 % населення зосереджено в Азії.
Там із першої п’ятнадцятки країн за кількістю мешканців розташовано 9.
В останні десятиліття Африка, випереджаючи
Європу (де живе 11,2 % населення), вийшла на друге місце: тут тепер проживає майже
14,3 %.
Далі йдуть Латинська Америка – 8,5 % та Північна
Америка (Англо-Америка) – 5,1 %.
Завершують перелік Австралія і Океанія –
0,5 %.
Україна посідає 32-ше
місце у світі У нашій країні проживає
близько 42 млн осіб.
ПЕРЕГЛЯНЬТЕ ВІДЕО
Зміна кількості населення в Україні
На думку вчених, населення України, як і всього світу, через численні епідемії, війни, несприятливі природні процеси тривалий час зростало дуже повільно. Так, на початку ХІV ст. воно становило близько 4,4 млн осіб, через 200 років – 5,2 млн, а ще через 200 років – 9 млн. На початку ХІХ ст. в межах сучасної території України налічувалося вже понад 30 млн осіб, а на початку ХХ ст., перед Першою світовою війною, – 35,2 млн. Протягом ХХ ст. населення зростало нерівномірно. Через дві світові війни, голодомори, сталінські репресії, депортації, вимушені переїзди людей на загальнорадянські будівництва до Сибіру та Далекого Сходу, освоєння цілинних земель у Казахстані чисельність населення в Україні періодично зменшувалася, а потім знову збільшувалася. Унаслідок усіх цих негативних явищ Україна втратила 35–40 млн осіб. Тобто, якби не ці втрати, нині в нашій державі проживало б удвічі більше людей.
Після Другої світової війни населення України зростало аж до 90-х років ХХ ст. і досягло максимальної позначки 52,2 млн осіб у 1993 р. Відтоді почалося неухильне скорочення. Найбільш стрімкими темпами це відбувалося на межі століть, коли Україна щороку втрачала до півмільйона людей. У наш час тенденція до зменшення зберігається. На ситуацію впливають як спільні для всіх країн Європи, так і притаманні лише Україні чинники. Серед останніх – економічні, соціальні та екологічні чинники.
- Економічні негаразди пов’язані з глибокою кризою, яку переживає наша країна на шляху переходу від планової до ринкової економіки.
- Соціальні причини скорочення населення зумовлені недостатнім фінансуванням системи охорони здоров’я, зростанням кількості розлучень, стрімким збільшенням частки людей літнього віку, виїздом із країни людей працездатного віку за кордон.
- Екологічна ситуація у багатьох регіонах країни залишається складною через значне забруднення навколишнього середовища, аварію на ЧАЕС. Це призводить до зростання рівня захворюваності та смертності.
Два типи відтворення населення
Залежно від переважання впливу тих чи тих причин на природний рух населення у світі склалося два основні типи відтворення населення, що є характерними для різних типів країн.
Оформлюємо опрацьований матеріал у вигляді таблиці
І тип відтворення
|
ІІ
тип відтворення
|
|
Смертність
|
||
Народжуваність
|
||
Демографічні
процеси
|
||
Приклади
країн
|
Першому (звуженому) типу відтворення населення притаманні низькі та дуже низькі показники народжуваності (10–16 осіб/тис.) і невисокої смертності (9–12 осіб/тис.), тому й низький природний приріст (1–7 осіб/тис.). Такий тип відтворення властивий здебільшого високорозвиненим країнам світу. Він спостерігається у Європі, Північній Америці, Австралії, Новій Зеландії, Японії. З першим типом відтворення населення пов’язано багато проблем. Одна з них – «старіння нації».
Тривалість життя у цих країнах є високою. Найвищі її середні показники демонструють Японія (84 роки), Австралія (83 роки), Швейцарія (83 роки), Італія (83 роки), Канада (82 роки), Франція (82 роки), Велика Британія (81 рік), Німеччина (81 рік), США (79 років). Утім учені вважають, що середня видова тривалість людського життя може сягати 110–140 років.
В Україні середня тривалість життя становить 69 років: для чоловіків – 63,8 років, для жінок – 74,9 років.
«Старіння нації» викликає зменшення частки працездатного населення, посилює тиск на медичні й соціальні установи, важким тягарем податків лягає на плечі працівників, а також спричинюється до подальшого зниження природного приросту населення.
Другий (розширений) тип відтворення населення характерний для країн, що розвиваються, та азіатських країн із перехідною економікою. Він поширений в Африці, Азії, Латинській Америці, Океанії. Це саме ті регіони світу, що зазнали «демографічного вибуху» у ХХ ст. Цьому типу відтворення населення притаманні високі та дуже високі показники народжуваності (29–50 ‰) і відносно низька смертність (7–12 ‰), а отже – високий природний приріст (18–30 ‰).
Найвищим природним приростом у світі вирізняються африканські країни: Нігер (33,4 ‰), Уганда (33,2 ‰), Малаві (33,1 ‰). Високим показникам приросту сприяють традиційно великі родини (у середньому з 6 осіб), ранні шлюби, залежне становище жінки у родині, переважання сільського способу життя, релігійні забобони тощо. За останні 50 років унаслідок зниження рівня смертності в цих країнах зросла й середня тривалість життя: в Африці – з 38 до 53 років, в Азії – із 41 до 63 років, у Латинській Америці – з 52 до 67 років. Країни з другим типом відтворення мають багато проблем, пов’язаних із неконтрольовано високим приростом населення: нестача продуктів харчування, безробіття, брак коштів на розвиток соціальної сфери.
Що таке міграції та їхні основні види
На кількість населення певного регіону чи окремої країни, окрім природного руху, впливають переміщення людей по території – механічний рух населення. Його називають міграціями.
Міграції (з латин. – переселення) – переміщення людей на інші території зі зміною місця проживання назавжди або на певний час.
Міграції розрізняють за кількома ознаками. За тривалістю вони можуть бути сезонними, тимчасовими і на постійне місце проживання. За керованістю міграції поділяють на організовані, неорганізовані та примусові (через воєнні дії, політичний тиск, природні катастрофи). За напрямом переїзду виокремлюють міграції внутрішні, тобто в межах країни, і зовнішні – до інших держав. Розрізняють також міграції за причинами (мотивами) переселення.
Схему у зошит
Внутрішні та зовнішні міграції
Внутрішні міграції властиві всім державам. Найчастіше спостерігається переселення людей із села до міста, що більше відповідає їхнім економічним, соціальним і культурним запитам. Так відбувається перерозподіл населення між великими й малими містами. Великим за площею країнам (Росія, Китай, Казахстан, Канада, США, Бразилія, Австралія) притаманне переселення до районів нового освоєння. Існують також «маятникові» міграції – щоденні переїзди людей між містом і передмістям на роботу або навчання.
Зовнішні міграції в історії людства істотно вплинули на освоєння світу, а також на расовий, національний, релігійний склад населення. Зовнішні міграції масового характеру спричиняють значні зміни чисельності населення країн і цілих регіонів.
Людей, які здійснюють переміщення, називають мігрантами.
Виїзд за межі країни на постійне місце проживання називають еміграцією (з латин. – виселення), а самих переселенців – емігрантами.
В’їзд громадян на постійне місце проживання до країни дістав назву імміграція (з латин. – вселяюся), а людей, що приїздять, називають іммігрантами.
Різниця між кількістю емігрантів та іммігрантів – це сальдо міграцій.
Воно може бути додатним, якщо переважають прибулі люди, і від’ємним, якщо тих, хто покинув країну, більше, ніж прибулих.
Серед країн за кількістю емігрантів лідирують Росія, Мексика й Індія. У першій десятці також є Україна та Китай.
Причини (мотиви) міграцій
Міграції спричиняють економічні, політичні, національні, релігійні та екологічні чинники.
- Головними з них у всі часи були економічні чинники. Зокрема до еміграції спонукали освоєння незаселених територій і пошук роботи. Найбільше таких емігрантів дала Велика Британія, а розселилися вони в Америці, Австралії, Новій Зеландії, Південній Африці. Розрізняють фізичні та інтелектуальні економічні міграції.
- Фізичні міграції передбачають пошук некваліфікованої низькооплачуваної роботи за кордоном в основному в сільському господарстві, на будівництві, у сфері обслуговування. Таким чином відбувається еміграція робочої сили зі слаборозвинених країн до високорозвинених. Великими осередками трудової імміграції стали Західна Європа, США, а також країни Перської затоки та Південна Африка.
- З 30-х pоків XX ст. виник новий різновид економічних міграцій – інтелектуальні, або «відплив умів». Сутність його полягає у переманюванні спеціалістів високої кваліфікації з одних країн до інших. Започаткували це явище США, коли вивезли з Німеччини кілька тисяч учених-фізиків. Тепер залучають до роботи іноземних спеціалістів також країни Західної Європи та Канада.
- До політичних причин міграцій належать війни, революції, ліквідація колоній, зміни державних кордонів тощо. Активні міграційні потоки між німцями й поляками були спричинені наслідками Другої світової війни. Після розпаду британської, французької та португальської колоніальних імперій повернулися на батьківщину колоністи.
- Релігійні міграції можуть мати тимчасовий (наприклад, паломництво до святинь) або постійний характер. Після розпаду Британської Індії на її території утворилися дві держави, що сповідують різні релігії: Індія, де переважають індуїсти, і Пакистан, де державною релігією є мусульманство (іслам). Через релігійне несприйняття один одного почалися міграційні потоки мусульман з Індії до Пакистану, а індуїстів – у зворотному напрямку, які тривають донині.
- Трапляються міграції, що мають національне підґрунтя. Так, коли у 1948 р. було створено державу Ізраїль, туди тільки за перших чотири роки її існування прибуло 700 тис. іммігрантів з країн Європи, Азії, Африки.
- Останнім часом до причин міграцій додалася ще одна – екологічна. Люди залишають райони екологічних катастроф, де існує загроза для їхнього здоров’я та життя, і переселяються в екологічно безпечніші умови. Так сталося після катастрофи на ЧАЕС.
Міграційні процеси в Україні
В Україні спостерігається негативне сальдо міграцій. Нині за рахунок цього вона щороку втрачає понад 20 тис. осіб. Причому від’їжджають переважно кваліфіковані робітники та науковці, а прибувають біженці й переселенці. Найбільше людей з України емігрували до Росії, США, Німеччини, Канади, Ізраїлю.
Значного поширення набули переїзди населення за напрямком «село – місто». Останнім часом спостерігається також зворотний процес – відтік частини міського населення (особливо людей літнього віку) в сільську місцевість на постійне місце проживання.
Крім того, в Україні простежуються сезонні міграції – переїзди, пов’язані з тимчасовою роботою, чи до місць відпочинку.
Відбуваються й «маятникові» міграції. Сотні тисяч громадян України щодня їдуть на роботу з приміської зони в міста, ввечері повертаючись додому.
Головними в нашій державі є економічні чинники міграцій, що зумовлені переважно браком роботи. Потоки фізичної еміграції з України спрямовані здебільшого до Росії та європейських країн. Масштаби трудової міграції з України оцінюються у 1,4–2,7 млн осіб, із них більше половини – нелегали. Основні країни трудової імміграції – Росія, Італія, Чехія, Польща, Угорщина, Іспанія, Португалія. Громадяни України становлять найбільшу групу легальних мігрантів у країнах Європейського Союзу.
Набули поширення й інтелектуальні еміграції («відплив умів») з України.
Унаслідок військової конфронтації на Донбасі з 2014 р. виникла проблема внутрішніх біженців із зони бойових дій. З окупованих територій Донецької та Луганської областей в інші частини України переселилося більше ніж 1 млн осіб.
Типовим прикладом міграцій на національному підґрунті в межах України є повернення на свої історичні землі репресованих у роки Другої світової війни кримських татар та їхніх нащадків.
З екологічних причин багато людей залишили свої домівки у зоні відчуження, що виникла після аварії на ЧАЕС, і переселилися в райони, де немає загрози для їхнього здоров’я та життя.
ПРОЙДІТЬ ТЕСТ ЗА ПОСИЛАННЯМ
Немає коментарів:
Дописати коментар